Сім’я Побережних
Сьогодні свято у родині,
Адже Олегу - сорок п’ять.
І гарну, добру цю Людину
В цей день ми будемо вітать.
В життєвім кредо для Олега
На першім місці є добро
І заслуговує повагу,
Адже досяг він сам всього.
Як подобає чоловіку,
Сам будував будинок – дім.
Дбайливу має, гарну жінку
І два синочки в домі цім.
І звісно ж, сад є біля хати,
Що розквітає щовесни.
Тож, має все, що треба мати –
Здобув все сам, як не крути.
Коріння з прадіда Артема,
Що в Андріяшівці - селі.
Ця роду гілочка окрема
Принесла сходи чималі.
Дітей багато в тій родині
У прадіда було тоді.
І від бабусі чув – Маринки
Як їм жилося всім в селі.
Він слухав розповіді бабці,
Любив його і дід Антін,
Й діду Стаськові й бабі Райці
Він теж подобатись зумів.
Бо мама Галя й тато Толя
В одному виросли селі
Й разОм навчалися у школі,
Й життєві їх шляхи - одні.
Побралися і стали жити
В місті Бердичеві вони,
Й родинне вогнище створити
В коханні й радості змогли.
Дім будували. Троє діток :
Наташа, Люда і Олег.
Й три парі ніжних оченяток –
Для вогнища їх оберег.
Живуть вони на Загребеллі.
Олег навчатися любив
У школу, в оті роки веселі,
У одинАдцяту ходив.
Закінчив в ній він дев’ять класів
І далі вчитися пішов
На повара - у тридцять третім,
Й себе у справі тій знайшов.
Але бузковим ніжним цвітом
Розквітли юності літа,
І вже найкраща в цілім світі
В житті з’явилася - Вона.
Надійка - дівчина чарівна,
Прекрасна як сама весна.
Слова і мова солов’їна
Назавжди в серденько ввійшла.
В коханні, в вирі цім безмежнім,
Пронеслось літо й восени
Йому, як хлопцю, як належить,
Пора вже в армію іти.
То майже рАзом святкували
Весілля й прОводи вони.
Й на службу разом проводжати
Дружина і батьки змогли.
Для них Надійка - рідна доня,
Невісткою у дім ввійшла,
Й хоч не жаліла її доля,
Та щира, й лагідна була.
Росла Надійка сиротою –
Не стало мами в років три.
Та додала іще недоля
В її стежину знов біди.
Коли прийшов час йти до школи,
Ніхто не вів у перший клас.
І той день в серце досі коле,
І досі згадує щораз.
Бо батька рідного не стало –
Услід за мамою пішов.
І Надю залишив зростати
При мачусі, яку знайшов.
А та ростила, як уміла,
Для Наді доброю була;
І в педучилищі навчала,
Й весілля їй зробить змогла.
І понеслИся від Олега
Листи коханній в рідний дім.
Армійська служба для солдата
В чеканні пролетіла всім.
І ось настала ця хвилина,
Коли він з армії прийшов.
Зустріла радісно дружина –
Заради неї все зборов.
І незабаром народився
Андрійко – перший їхній син.
Олег радів і веселився
Й пишався сином він оцим.
А вже коли родився Саша,
Свій будувати дім почав,
Щоб дітям все було найкраще,
Всю душу рідним віддавав.
Сімейне вогнище крізь рОки,
Батьки кріпили молоді .
Олега все уміють руки,
Бо руки в нього– золоті.
Вже й будівництво завершили
І підросли його сини,
Які і школу закінчили,
Та далі вчитися пішли.
Андрій - студент магістратури,
Інженер-технолог він.
А Саша в коледжі архітектури,
І третій курс як закінчив.
Досягненням радіє мама,
Адже сини – це головне,
Це радість й втіха у їх домі,
Й підтримки вірнеє плече.
Вона пишається синами;
Вони як в небі два орла,
Як цвіт вишневий над садами
І в матінки -це два крила.
Безмежно вдячна чоловіку
За доброту його й тепло,
І долі дякує довіку,
Що з чоловіком повезло.
А липень цей - такий багатий
На круглі дати в їх сім’ї:
Вже сорок п’ять сьогодні в тата,
А також дати у синів.
Бо третього числа у Саши,
Йому минуло двадцять літ.
А вже сімнадцятого старший
Зустріти - двадцять п’ять зумів.
Сьогодні Надя всіх вітає:
І чоловіка і синів.
Здоров’я крепкого бажає
Й щоб щастя йшло у їхній дім.
Щоб успіх йшов всім і везіння,
І мрії здійсювались їх.
.І Божого благословіння,
Та щедрих днів для їх синів.
