Буриме (фр. bouts — кінці, закінчення та rimes — римовані) — вірш, створений за заздалегідь заданими римами, котрі не дозволено переставляти або змінювати. Вони мусять об’єднуватися певним сюжетом.
Виникнення буриме пов'язано з ім'ям французького поета XVII століття Дюло, який використовував у своїй поетичній практиці заздалегідь складені рими. Це і стало приводом вважати буриме забавною віршованою іграшкою.
Основні правила буриме:
- рими повинні бути по можливості незвичайними і укладати різнорідні поняття;
- варіація рим не допускається;
- тему вірша визначають заздалегідь.
Художні прийоми, притаманні в процесі створення буриме, — у використанні заданих рим, — можуть бути виявлені й під час створення звичайних віршів, бо в багатьох випадках, за справедливим зауваженням Теодора де-Банвіля, поетичне натхнення йде від знайденої рими, римою зумовлюється загальний художній сенс цілого. Але під час прочитання вже готового вірша, коли процес його створення прихований від сприйняття, один з ефектів полягає в несподіванці — і, разом, природності рим щодо загального задуму. Зазвичай, у буриме використовують банальні рими, які можуть бути вдалими тільки тоді, коли вони являють риси внутрішньої необхідності, а не формальності.
Так, І.Качуровський запропонував М.Фішбейну написати сонет за таким рядом рим: крижні — анахорет — портрет — дивовижні — стрижні — скаред — вперед — тижні — клумб — Колумб — мавзолеї — Сірко — молоко — алеї. Сонет під назвою “Анахорет” мав нарешті такий вигляд:
Мене дратують люди, вівці, крижні,
Цапи й вовки: я семь АНАХОРЕТ, —
Мене дратує навіть чийсь портрет,
Чиїсь слова — нехай і дивовижні.
Я на цьому самітницькому стрижні
Не знаю ані добрих, ні скаред:
Все марнота марнот. Мене вперед
Несуть мої анахоретські тижні.
Ні гомону, ні стін, ні тумб, ні клумб —
Заїхати б подалі, ніж Колумб,
Не чути про вождів у мавзолеї.
Хай не для мене гавкає Сірко.
Мені самотньо пити молоко
У затінку німотної алеї.
Жанр буриме знайшов відгук у творчості самобутнього українського поета Олега Гончаренка, зокрема у збірці «Буремне буриме». Поет у віршах залучає читача до активного діалогу, до осмислення кожним його власного місця на землі, пишучи нові й абсолютно автентичні вірші на рими з окремих поезій відомих і невідомих українських поетів.
У цій пустелі гаснуть колір, звук… А ти
в Ріку заходиш, в котрій світ вмив рать
отих похресників – які жадали слухати,
співати, знати, жити і вмирать.
Вони також, як ти, хотіли Істини.
Це луни їх пісень ще чуються, либонь?
Їх возлюби! Коли ще, як не в чистому
і чистим, подвигатись на любов?
Збуди у каганці хоч, друже, знов огонь!
