Е́ліпс або е́ліпсис (грец. ἔλλειψις — пропуск, випадіння, нестача) — це стилістична фігура, побудована шляхом пропуску у висловлюванні деяких структурних елементів (слова або кількох слів), які мають домислюватись за контекстом.
Наприклад, у реченнях можуть обминатися дієслова-зв'язки («я вже додому, а ти ще на роботу?»), в іменниково-прикметникових словосполученнях — іменники, на які вказують специфічні сполучення прикметників («Перша Кінна» (армія)). Еліпсис як властивість тексту є протилежністю плеоназму.
Еліпсис може бути механізмом утворення нових лексичних одиниць, наприклад, «пропозиція» у значенні «пропозиція одружитися».
Еліпс(ис) як стилістична фігура у літературі полягає в опущенні певного члена речення чи словосполучення, які легко відновлюються за змістом поетичного мовлення.
Вживають задля досягнення динамічності і стислості вираження думки та напруженості дії, відрізняючись цим від обірваної фрази (апосіопези), власне, вмовчування. Відомий приклад еліпсу — рядки з поеми Т. Шевченка «Перебендя», де пропущено додаток:
Орлом сизокрилим літає, ширяє,
Аж небо блакитне широкими (крилами) б'є.
Та найчастіше в еліптичних конструкціях випадає присудок:
Одна нога в стременах…
Сніги. Вітри. Зима.
Розрубані ремена,
І голови нема…
Ще вчора був веселий:
Не думав, що — кінець…
Сьогодні ж — леле!
Мрець…
У наведеному уривку з вірша Д. Фальківського «Одна нога в стременах», де розкривається неприхована правда про антилюдську громадянську війну, еліпс посилює переживання зображеної тут трагедії.
Еліпсисом або еліпсом також називають прийом побудови оповіді у літературі, драматургії, кіномистецтві тощо, коли у сюжетній послідовності певні події та проміжки часу оминаються, і читач або глядач повинен здогадуватись про те, що залишилося «за кадром».
Зостались ви, пісні старії,
Щоб старину згадати нам,
Старим — літа їх молодії.(О. Корсун)
В останньому рядку тут опущено слово «згадати».
Еліпсис може посилювати динамічність фрази, напруженість зміни дії, підкреслювати лаконізм, ліричну схвильованість, розмовні інтонації. Еліпсис часто трапляється в прислів'ях і приказках. Фігура еліпса може лежати в основі цілого художнього твору або значної його частини, як, наприклад, у новелі М. Черемшини «Парубоцька слава», де увага читача інтригується тим, що ім'я персонажа довго не називається:
Такий, гей ясінь, високий та кучерявий.
А бгачкий, гей жереповий прут,
Лице, гей зарькою мальоване, на бачках обертається,
Під шовковим вусом замикається, як братчиків цвіт.
Бровами плете дрібні віночки над голубим морем.
Як моргне, то днинка сміється.
Як гляне, то душа потопає.
Як заговорить, то сріблом розкидає...
