Теперішня казочка

Ще сонце тепло пригрівало
Та день тихенько догоряв.
Але було часу замало,
І наш Василик добре знав,
Що в травах десь курча блукало,
Бо він не всіх ще позбирав,
Що ще стоять бички у полі,
Припнуті там, де три тополі.

Потрібно ще нарвати гички
І бур'яну для ста кролів.
Тож взяв ряденце й рукавички
І за кропивою побрів.
Робота ця ввійшла у звичку,
Та й тато працювать велів.
( Усій сім’ї було плювати,
Що може Вася відчувати ).

- Потрібно, Васю, працювати, -
Казала мачуха не раз.
- Ти робиш для своєї хати,
Й не може бути тут образ.
Нема кому допомагати,
Лиш ти в нас маєш вільний час.
А Вітя в нас глядить дитину,
Маленьку дівчинку Аліну.

І Вітя брав свою сестричку
Й до діток гратися ішов.
Там веселився на пісочку…
Не протирав він підошов…
Сестра ще зовсім невеличка,
Й не може бути тут розмов.
Комусь потрібно ж доглядати,
Бо на роботі ваша мати.

Разом живуть вони у хаті:
І батько, й мачуха, й сестра,
Й синочок мачушин пихатий,
Зверхність його аж розпира.
Нема де захисту шукати,
Важка для пасинка пора.
Коли матуся помирає,
Дитина-сирота страждає.

Комментировать публикации могут только зарегистрированные пользователи. Регистрация / Вход